ДВОЄДИ́НИЙ, а, е. Який поєднує в собі яких-небудь два елементи, дві частини і т. ін. Двоєдина австро-угорська монархія поділила українські землі [в 50-і роки XIX ст.] на дві частини: Галичина і Буковина ввійшли до складу Австрії, а Закарпаття — до складу Угорщини (Іст. УРСР, І, 1953, 531); Коли я кажу про велику тему [в мистецтві], я маю на увазі двоєдиний момент: необхідність великої теми і великих проблем у наш час, і водночас велику щирість, велику правдивість художника-майстра (Довж., III, 1960, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 221.