ДВОРЯНИ́Н, а, ч. Особа, що належить до дворянства. Під князями стояли дворяни (властителі більших маєтків земських), далі.. дрібна шляхта, врешті мужики (Фр., XVI, 1955, 414); Дворянин з походження, піднісся Пушкін могутнім помахом крил над своїм класом і над своїм віком (Рильський, III, 1956, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 225.

Дворяни́н, на, м.

1) Дворовый человѣкъ. Дізналися дворяне та панськії козаки. Гол. І. 122. Ой мати криминина, чорні очі в дворянина. Мет. 114.

2) Дворянинъ. На безлюдді й Хома дворянин. Ном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 363.