ДВОРУ́ШНИК, а, ч. Підступна людина, яка на словах віддана кому-, чому-небудь, а таємно діє проти нього. Автор створив яскраву галерею образів цих фальшивих «народолюбців», серед них-..демагога і дворушника Поповича (Рад. літ-во, 3, 1957, 6); — Щось ти мені дуже нагадуєш дворушника якогось (Головко, І, 1957, 489).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 225.