ДВОЛІ́ТНІЙ, я, є. Те саме, що дворі́чний. Приголубили люди її, сиротину, дволітню Галинку… (Гонч., Вибр., 1959,187); Вуса лишились сірі, з сивиною, товсті, гострі на кінцях, немов роги дволітнього бузівка (Збан., Єдина, 1959, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 223.