ДВОЛИ́ЧНИЙ, а, е. Те саме, що лицемі́рний. Дрібна буржуазія дволична з самої своєї природи.. (Ленін, 2, 1948, 299); Франко глузував з поважної газети «Слово», назвавши.. видавця її О. Наумовича — дволичним (Кол., Терен.., 1959, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 223.