ДА́СТЬБІ, присудк. сл., розм., заст. Бог дасть.

1. Уживається у знач. відмови у чому-небудь.

2. Уживається у знач. заперечення, відсутності чого-небудь. І Коллара читаєте.. І всі мови Слав’янського [Слов’янського] люду — Всі знаєте. А своєї Дастьбі… (Шевч., І, 1951, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 214.

дастьбі́ = дасть-бі́ = дасть Біг = дазь-бі́ = дазь Біг (тобто «дасть Бог») —

1) уживається здавна як форма відмови старцеві;

2) немає чогось або взагалі заперечення чо­го-небудь. Чи вже не варитимемо галушки оце? — Ні, серце, бо боро­шенця в нас дазь-бі (П. Гулак-Артемовський); — Всі [мови] знаємо. А своєї Дастьбі (Т. Шевченко); у сполученні: ходи́ти за дасть-бі з то́рбою — клопотатися, просити й діставати відмову.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 167.