ДАРИ́ТЕЛЬ, я, ч., заст. Той, хто дарує (у 1 знач). [Герольд:] І люди ринули юрбою, — Нема дарителю одбою! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 227); Відомо, що крім духовних осіб, до афонських слов’янських монастирів йшли на прощу й запорізькі козаки, а з іменника́ Зографського монастиря бачимо, що його дарителями були українські запорізькі гетьмани та інші українські діячі, члени їх родин (Укр. іст. ж., 4, 1960, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 212.