ДА́ЛЕЧ, і, ж. Те саме, що далечі́нь. За Дніпром очі тонуть в безкраїй далечі, вкритій лісами (Н.-Лев., II, 1956, 384); — П’ятнадцять верстов [верст] не яка далеч, а дорога знайома (Головко, II, 1957, 492); Та й ми самі крилаті всі І линем в далеч літ (Воронько, Три покоління, 1950, 66); У поході мирнім Іде в прекрасну далеч Білорусь (Літ. газ., 6.XI 1952, 4); Яка в нас далеч широченна. Яке весняне майбуття! (Мас., Київ. каштани, 1954, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 208.