ДАВИ́ЛЬНИК, а, ч. Той, хто видавлює сік. [Четверта частина хору:] Все те йде в велику кадку, до давильників під ноги. Свіжі, чисті виногрона топчуть потоптом вони (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 391).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 204.