ГІН, го́ну, ч.

1. Дія за знач. гна́ти і гна́тися. Видко було оддалік дві каруци.., немов п’яні хиталися з боку на бік від скаженого гону… (Коцюб., І, 1955, 188); На повному гоні підскочила тачанка (Ю. Янов., Мир, 1956, 121); На перегонах шляхові майстри і сторожі привітно всміхалися машиністові, підбадьорюючи зеленим прапорцем його бистрий гін (Ле, Опов. та нариси, 1950, 157); Щодня Кость улаштовує голубиний гін, щоб зміцнювати пташині крила (Донч., І, 1956, 54).

2. с.г. Смуга поля, що обробляється машиною, знаряддям в один захват (загін). Якщо літак витратив отруту, не закінчивши обробки гону, то сигнальники повинні лишатися на місці, і той самий гін обробляється вдруге (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 84).

3. спец. Стан і поведінка багатьох ссавців у період парування, що характеризується збудженням, підвищеною рухливістю, втратою сторожкості. Найбільш інтенсивний гін спостерігається у оленів у першій половині жовтня (Звірі.. Карпат.., 1952, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 71.