ГІЛЛЯ́ЧЧЯ, я, с. Збірн. до гілля́. В холодних деревах шумів нічний вітер, розгойдуючи вогке тяжке гілляччя (Мик., II, 1957, 223); Раптом крізь кленове Прозірчате гілляччя я побачив Своє село (Вирган, В розп. літа, 1959, 205).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 69.