ГІЛЛЯ́КА, и, ж., розм. Те саме, що гілля́. Заревіла престрашенна буря,.. гілляки тріщать, ламаються, падають (Кв.-Осн., II, 1956, 413); Дужі гілляки в цвілих кордубатих узлах покривали зверху місцину шатром (Тич.., 1957, 240).
◊ На гілля́ку [почепи́тися] — повіситися. [Юхим:] Як з таким батьком, то краще на гілляку! (Кроп., II, 1958, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 69.