ГУЧО́К, чка́, ч. Учасник облави, який виганяє звіра або птаха на мисливців; нагонич. Значно краще полювати .. з гучками (Коп., Як вони.., 1961, 106); Гучки ще були далеко, коли у гущавині з’явився лис (Веч. Київ, 2.ХІ 1957, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 201.

Гучо́к, чка́, м.

1) Загонщикъ при облавѣ. Левч. 135.

2) Игрушка: волчокъ.

3) Особаго рода игрушка изъ кости.

4) = Гупало 2. Вх. Пч. II 8.

5) Насѣк. = Бурчало. Вх. Пч. I. 7. См. Гук 3. знач. и слѣд.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 344.