ГУЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок., рідко. Те саме, що звуча́ти. Порожня бочка гучить, а повна мовчить (Укр.. присл.., 1955, 187); Її басовий голос грізно гучав у хаті, неначе там хто лаявсь (Коцюб., І, 1955, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 200.

Гуча́ти, чу́, чи́ш, гл.

1) Звучать, шумѣть, гудѣть. Порожня бочка гучить, а повна мовчить. Ном. № 1474. Через гору високую тихий вітер гучить. Гол. IV. 515. Вода гучить. МВ. (О. 1862. ІІІ. 77). Гучить з гармат стріляння людожерне. К. ЦН. 268.

2) Кричать. Вх. Зн. 12.

3) = Сварити. Вх. Зн. 39.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 344.