ГУЦУ́ЛИ, ів, мн. (одн. гуцу́л, а, ч.; гуцу́лка, и, ж.). Етнографічна група українців, що живуть у гірських районах західних областей України. Там [у Галичині] здавна живуть гуцули, люди сміливі, вродливі і дужі (Вас., II, 1959, 397); Гуцулка в садку біля хати Вишиває сорочку мені (Нагн., Пісня.., 1949, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 200.

гуцу́ли (одн. ч. гуцу́л, ж. гуцу́лка,пестливе — гуцу́лочка) —

1) етніч­на група українців, які живуть у гірських районах західних облас­тей України; мешканці, уродженці Гуцульщини. Як гуцула не любити, Коли гуцул грає (коломийка); Та я буду гуцулочку під руку водити (ко­ломийка);

2) гуцу́лка — також чо­ловіча вишита сорочка із стійним комірцем;

3) гуцу́лка — також старовинний народний танець та ме­лодія до нього.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 163.