ГУ́СТО. Присл. до густи́й. При самій землі росте трава густо і усяке зілля (Вовчок, І, 1955, 350); Сніг падає густо, грубими латками (Коб., III, 1956, 80); В просторій, прибраній, потрушеній соломою, як на свято, хаті густо пахло розпареним прядивом (Хор., Незакінч. політ, 1960, 34); Владо побачив, як вона густо почервоніла і нахилилася над столом (Чаб., Балкан. весна, 1960, 330); В цю мить густо заревла сирена на теплоході (Собко, Скеля.., 1961,15); // у знач. присудк. сл. Багато. Хоч у голові пусто, аби грошей густо (Укр.. присл.., 1955, 250).

◊ Ча́сто й (та) гу́сто; Ча́сто-гу́сто — майже постійно, майже весь час. Вона сама часто й густо услуговує синові (Мирний, IV, 1955, 118); Талановиті митці минулого не могли беззастережно прийняти ідеали будь-якого з існуючих класів як загальнолюдські і часто-густо шукали їх поза класами (Талант.., 1958, 180).

ГУСТО… Перша частина складних слів, що відповідає слову густи́й у 1 знач., напр.: густові́тий, густоволо́сий, густогри́вий, густозасе́лений, густозо́ряний, густопоса́джений, густоросту́чий, густоцві́тий, густочу́бий і т. ін.; у 2 знач., напр.: гу́сто-зеле́ний, гу́сто-си́ній, густосо́кий, гу́сто-черво́ний і т.ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 199.

Гу́сто, нар.

1) Густо. Де густо, там не пусто. Ном. № 1368. Густо замісила тісто.

2) Обильно. Густо сльози ллються. Млак. 50.

3) Во множествѣ, много. Манастирь весь богомольці густо обступили. Млак. 46. Людей було не дуже густо.

4) Часто. Густо дивиться, та рідко бачить. Ном. № 6608. Ча́сто й гу́сто. Очень часто. Моя мати часто і густо плаче за мною. Чуб. І. 250. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Мир. ХРВ. 4.

5) — дзвони́ти. Звонить во всѣ колокола. Як вийшла вона слідом за попадею, то вже густо дзвонили, аж стара дзвіниця хиталась. Г. Барв. 158. Ум. Густе́нько, густе́сенько.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 343.