ГУСА́К, а́, ч. Самець гуски. Соломія зупинилась на мить, щоб подивитись здалеку, як дикий гусак старанно укладав пір’ячко на голові самички (Коцюб., І, 1955, 361); * У порівн. Старі клавіші засичали, як гусаки (Н.-Лев., II, 1956, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 197.

Гуса́к, ка́, м.

1) Гусь самецъ. Гусак гуску кличе. Н. п.

2) Языкъ, дыхательное горло и легкія, вмѣстѣ взятыя (терминъ мясниковъ), ливеръ. Телячий гусак.

3) Ножная длинная колодка, въ которую заковываютъ нѣсколько человѣкъ. Ум. Гусачо́к.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 342.