ГУРТО́ЖИТОК, тку, ч. Приміщення для спільного проживання осіб, перев. тих, що працюють на одному підприємстві або вчаться в одному навчальному закладі. Він писав, що кінчає курси і невдовзі приїде додому, але житиме вже не дома, а в МТС в гуртожитку (Мур., Бук. повість, 1959, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 197.