ГУРТОВИ́Й, а́, е́.

1. Прикм. до гурт¹.

2. Належний усім, багатьом; спільний. — Все, все! — одказали вони. —У нас нема нічого, що було б моє або твоє, а всіх разом, гуртове (Мирний, IV, 1955, 328); Сінокіс у нас був гуртовий (Довж., Зач. Десна, 1957, 490); // Який здійснюється, виконується гуртом. З своїм невеличким гурточком він завів новину — гуртову працю (Коцюб., II, 1955, 66); В пам’ятку бурсаків зберігалися згадки про гуртові наскоки однієї сторони на другу (Вас., І, 1959, 237); Гуртова пісня про вдову та смерть котилась ширше та ширше (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 237).

3. Який купують або продають у великій кількості; оптовий. Він думав про гуртову торгівлю сіллю (Фр., VIII, 1952, 382).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 196.

Гуртови́й, а́, е́.

1) Совмѣстный, общій, коллективный. Святилась гуртова робота та чортова з’їжа. Ном. № 10733.

2) Оптовый. Гуртовий продаж.

3) Незаконнорожденный (въ насмѣшку). Чий це хлопець? — Це гуртовий Терешко. Гуртові діти.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 341.