ГУРТКІ́ВЕЦЬ, вця, ч. Член гуртка (у 2 знач.). Навіть у літературному гуртку в Лубнах він ніколи не нав’язував своєї думки гуртківцям (Донч., VI, 1957, 132).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 196.