ГУПО́ТНЯВА, и, ж., розм. Те саме, що гупоті́ння. Гупотняву копит глушив глибокий шар пилу (Коз., Нові Потоки, 1948, 157); — Товариші! Прощайте! — почувся вигук і потонув у лайці й гупотняві (Хижняк, Тамара, 1959, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 195.

Гупо́тнява, ва, с.

1) Топотъ. Чую: гупотнява по дорозі, — думав, що коні біжать. Новомоск.

2) Стукотня (глухими ударами).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 340.