ГУ́НЯ, і, ж., заст. Верхня одежа з домотканого грубого, перев. нефарбованого сукна. Гутак натяг на плечі стару гуню і пішов оглядати худобу (Фр., V, 1951, 176); Іван .. розглядає Сидора Пазюка; висока бараняча кучма, гуня наопашки (Кол., Терен.., 1959, 147).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 194.

Гу́ня, ні, ж. Верхняя суконная одежда, сермяга. Гол. Од. 44, 45, 75.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 340.

гу́ня = гу́нька — гуцульський ста­ровинний прямий верхній одяг (рід свити) з домотканого довговорсого грубого, перев. нефарбо­ваного сукна; в Карпатській Укра­їні була символом заможності й ошатності («Гунька наопашки, шапка набакир»); використовували у весільному обряді. Гутак натяг на плечі стару гуню і пішов огляда­ти худобу (І. Франко); Зійшов із гуньки на лейбик (приказка — збід­нів); На тім молодці сірая гунька (Я. Головацький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 162.