ГУЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., розм. І. у що. Те саме, що гуля́ти 5. У м’яча гулялися дівчатка (Тич., І, 1957, 201).

2. безос. Гуляти з охотою. Як же бучно, як же втішно Всім гулялось на весіллі/ (Л. Укр., І, 1951, 373); Ївга теж не часто одвідувала дочку, бо їй якось не гулялось і не сиділось в темній та похилій хаті Одарчиній (Л. Янов., І, 1959, 383).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 192.

Гуля́тися, ля́юся, єшся, гл.

1) Играть чѣмъ. Чи будеш ним, мов пташкою, гулятись, на ниточці прив’яжеш для дитини? К. Іов. 92.

2) Безлично: гуля́ється, гуля́лося, возвр. в. отъ гуля́ти 1, 2. Гуляй, серце дівчино, поки гуляється. Чуб. V. 275. Мені з своїм родом добре гуляється. Чуб. V. 275.

3) = Гуляти 2. Лучче мені пить-гуляться та й нікого не бояться. АД. І. 151.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 339.