ГУ́ЛЯ́НКА, и, ж., розм.

1. Веселе, з розвагами, танцями і т. ін. проведення часу. Гулянка ще не починалась. На естраді музиканти готували свої інструменти (Десняк, Опов.., 1951, 13); Далеко за північ у клубі тривала народна гулянка (Чорн., Визвол. земля, 1950, 188).

2. Місце для гуляння, розваг. — Я мерщій вирвалась від неї і чимдуж помчалася своїх на гулянці доганяти (Мирний, IV, 1955, 348).

3. Частування запрошених гостей, перев. з розвагами. Першої неділі, коли й батькові не треба було йти на роботу, влаштували бучну гулянку з необмеженою пиятикою (Смолич, V, 1959, 92); У Нехводьки була гулянка. Невістка подарувала старому батькові онука (Сенч., На Бат. горі, 1960, 37).

4. рідко. Ходіння чи поїздка куди-небудь для відпочинку, розваги. — Ходив гуляти на Рось. Може, й ти зо мною підеш на гулянку? (Н.-Лев., II, 1956, 139); Гулянка на босу ногу не проходила марно (Ковінька, Кутя.., 1960,6).

5. рідко. Гра в що-небудь. Несподівано зав’язується гулянка у «верха» (Вас., III, 1960, 164).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 191.

Гу́ля́нка, ки, ж.

1) Гуляніе, развлечете, забава. Пусти дочку на гулянки. Чуб. V. 170. Посходяться де на гулянку під неділю або під свято. Мир. ХРВ. 87.

2) Свободное отъ занятій время. Употребляется въ выраженіяхъ: На гуля́нках, гуля́нками. Нехай колись на гулянках (гулянками) зроблю.

3) Въ заборѣ изъ вертикально-стоящихъ досокъ: промежутокъ, оставляемый между досками. Лубен. у. Ум. Гуля́нонька, гуля́ночка. Перебрела дві річеньки, а Дунаю ніт, та забула гуляноньки, а роскоші ніт. Мил. 135.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 339.

гуля́нка = гуля́ння = гульба́ = гу́льбощі = гу́льбище = гульня́ = гу́лі = гу́льки —

1) (зменшено-пестли­ві — гуля́нонька, гуля́ночка, гуля́н­нячко) веселе, з розвагами, танцями і т. ін. проведення часу; природна вдача наших предків була веселою й поетичною — вони любили ігри, забави, пісні; візантійський істо­рик Скилиця (XI—XIIст.) пише, що Святославові вояки забавляли­ся музикою й танцями (саме слово «гуляти» означало «танцювати», а «гулянка» передбачала обов’язко­во танок); разом з тим гайнуван­ням часу в гулянках шкодило ро­боті, господарюванню, тому засте­рігають: «Хто замолоду гуляє, той на старість хліба не має», «Гулянки до добра не доведуть»; відсутність міри шкодила й здоров’ю: «з гу­лянки сили не прибуде». Пусти дочку на гулянки (П. Чубинський); Посходяться на гулянку під неділю або під свято (Панас Мирний); Перебрела дві річеньки, а Дунаю ніт, та забула гуляноньки, а розко­ші ніт (В. Милорадович); А без мого миленького гуляння немає (А. Метлинський); Моя дочка на гулянні, іди подивися (П. Чубин­ський); Ой жаль мені коханнячка, дівоцького гуляннячка (А. Метлинський); Хлопці і дівчата зберуться, співають, аж луна іде, заведуть гульбище (М. Кропивницький); Ні гульні, ні роботи (М. Номис); Без його і гульня не гульня (Т. Шевчен­ко); Добра гульня, та не щодня (приказка); Гулі не одного в лапті вбули (приказка); В хаті гульки, а в городі ані цибульки (приказка);

2) тільки гуля́нка = гульня́ = гульба́ = гу́льбище = гу́льбощі — веселе, галасливе проведення часу, що супроводиться розвагами та випив­кою (звідси гуля́ка); ще «Літопис руський» докладно описує бенкети-гулянки зі щедрою випивкою київського князя Володимира, на яких меду були повні бочки; саме Володимирові належать слова: «Руси єсть весельє пити, не можем без того бити» (цей вислів був стародавньою народною приказкою). Першої неділі, коли й батькові не треба було йти на роботу, влаштува­ли бучну гулянку з необмеженою пиятикою (Ю. Смолич); [Роман:] І коли ця гульня скінчиться? Одні гості в хату, другі з хати, треті на поріг (М. Кропивницький); Гульба точилась до самого світу (Марко Вовчок); Пани перетворили Укра­їну на місце гульбища (П. Тичина); Не втомлена гульбощами, горем не перемучена, ясна була собі, як тихеє літо (Марко Вовчок); Де ж ти те­пер, моя мила, що ти мене знарядила п’яницею-бурлакою і ледащом-гулякою (П. Чубинський);

3) тільки гуля́нка = гу́льбище — місце для гу­ляння, розваг. — Я мерщій вирва­лась від неї і чимдуж помчалася своїх на гулянці доганяти (Панас Мирний); Було гульбище на високій могилі (П. Куліш).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 160-161.