ГУЛ, у, ч. Віддалений або тривалий шум, що часто утворюється внаслідок злиття багатьох одноманітних або різнорідних звуків. Мелашка заспівала пісні. Пішов гул по лісі і розлився по долині срібною луною (Н.-Лев., II, 1956, 309); В залі прокотився тихий гул задоволення (Кучер, Трудна любов, 1960, 458); Кулеметна стрілянина зливається в суцільний гул (Багмут, Записки.., 1961, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 190.