ГУЖ, а́, ч. Ремінь, яким прикріплюють голоблі до хомута. Узявся за гуж — не кажи, що не дуж (Укр.. присл.., 1955, 266); Ламп гасових тепер уже небагато треба, бо скрізь електрика пішла, от промкооперація й пустила гноти на шлеї, на наритники, на гужі!.. (Вишня, II, 1956, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 190.

Гуж, жа́, м.

1) Гужъ. Ремень для прикрѣпленія оглобли къ хомуту. Вас. 159. Коли взявся за гуж, не кажи, що не дуж. Ном. № 11015. Приста́ти з коро́ткими гужа́ми. Требовать настойчиво. Ном. № 3439.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 336.

гуж = вуж — в упряжі — ремінь, яким прикріплюють голоблі до хо­мута. Узявся за гуж, не кажи, що не дуж (прислів’я); Коли взявся за вуж, то не говори, що не дуж (при­слів’я); Не дуж — не берись за гуж (прислів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 160.