ГУГОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок. Створювати, видавати протяжні, одноманітні звуки, шум, гул. В грубі повно вогню, аж гуготить (Коцюб., II, 1955, 254); Вода тиснула на шосе, пінилась, розгнівано гуготіла (Бойч., Молодість, 1949, 133); В землянках світилося світло від пересувної електростанції, мотор якої гуготів десь недалеко, перемагаючи виття бурану (Ле, Право.., 1957, 251); * Образно. Далеко попереду глухо гуготів фронт (Гончар, І,1954,158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 188.