ГУ́БКА¹, и, ж. Зменш.-пестл. до губа́¹

1. Мала Целінка морщила брівки, ламала губки і з загніваним личком кричала за ним (Фр., II, 1950, 321); Клавочка хитрувато глянула на Білогруда, манірно стиснула губки і неквапом розписалась (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 41).

ГУ́БКА², и, ж. 1. перев. мн. Найпростіші багатоклітинні безхребетні тварини, що живуть перев. у теплих морях і ведуть сидячий спосіб життя. З дна моря дістають губки і красиві черепашки (Фіз. геогр., 5, 1956, 59).

2. М’який, пористий кістяк окремих видів цих тварин, що добре вбирає вологу й використовусться для миття, витирання і т. ін. Целя .. мила лице, шию і рамена м’якою губкою (Фр., II, 1950, 289); Романовська стерла губкою написане і написала, як бажав учитель (Вільде, ІІовнол. діти, 1960, 46); * У порівн.Земля, м’яка, як губка, теплішала під ними, нагріваючись від їхніх тіл (Гончар, І, 1954, 121).

ГУ́БКА³, и, ж.

1. Плодове тіло гриба-трутовика, що виростає на стовбурах або корінні дерев і уражає їх. Здатність кореневої губки поширюватись через коріння призводить до зараження і загибелі сусідніх дерев (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 428); Пеньки моїх кленів обросли губками, яблуні здичавіли, важка картина постала перед моїми очима (Ю. Янов., V, 1959, 143).

2. Висушене плодове тіло гриба-трутовика або гніт чи ганчірка, якими користуються при викрешуванні вогню. — Ой дай мені, дівчино, губки Викресати вогню до люльки (Чуб., V, 1874, 69); Дід набив її [люльку] свіжим тютюном, витягнув кремінь, варену губку, став викрешувати огонь (Шиян, Гроза.., 1956, 651).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 187.

Гу́бка, ки, ж.

1) Ум. отъ губа. Коли гроші кажуть, то всі мусять губки постулювати. Ном. № 1426. Стисну щиро за рученьку, в губки поцілую. Чуб. V. 65.

2) Древесный грибъ, трутнякъ. Полт. Polyporus. ЗЮЗО. І. 132. Під пеньком губка. Ном. № 5396. Пережженный трутнякъ даютъ собакамъ, заболѣвшимъ водобоязнью. Ном. № 13672. Отсюда пословица объ упорномъ, не обращающемъ ни на что вниманій человѣкѣ. Хоч йому губки дай, а він усе своє. Ном. № 2654. Разсердившись, говорятъ надоѣдливому просителю. Гу́бки, т. е. дам тобі́ гу́бки. Ном. № 13672.

3) Труть. Взяв губку та крицю, креснув і викресав. Рудч. Ск. ІІ. 202. Нема ні кресала, ні губки. Грин. І. 219.

4) Въ основѣ для полотна, находящейся еще на сновальницѣ: то количество нитокъ, которое протянуто между двумя вертикальными сторонами въ одномъ мѣстѣ — отъ колышка до колышка. Употребляется какъ мѣра полотна: Одинадцять губок полотна було. Н. Вол. у. Цілу губку я уткала. Черниг. у.

5) «Полотнище шерстяной ткани, составляющее одну половину запаски, которая сшивается изъ двухъ губок». Вас. 171.

6) — водяна́. Раст. Spongia fluviatilis. L. ЗЮЗО. I. 137.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 335.