ГУБЕРНА́ТОР, а, ч.
1. У дореволюційній Росії — начальник губернії, що призначався царем. З 1708 р. Росія була поділена па вісім губерній; губернатори, що управляли ними, підлягали безпосередньо царю (Іст. УРСР, 1, 1953, 331); Селяни прийшли скаржитись на свого пана, а губернатор наказав їх висікти (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 24).
2. У США, Бразілії, Мексіці, Індії та інших державах — вища службова особа. Будучи раніше губернатором штату Нью-Йорк, Клівленд виступав проти хабарництва, казнокрадства та інших службових зловживань (Нова іст., 1957, 89).
3. У деяких колоніях — вищий урядовець. Колоніями управляють англійські губернатори (Ек. геогр. заруб. країн, 1956, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 186.