ГРІ́ТИ, грі́ю, грі́єш, недок. 1. перех. і неперех. Передавати своє тепло. Ось Сонечко зійшло, і світить нам, і гріє (Греб., 1,1957, 50); Білі цуцики гуляють на соломі, Сонце гріє мордочки смішні (Рильський, І, 1956, 43); // Зберігати тепло, захищати від холоду. Чужий кожух не гріє (Номис, 1864, № 9652).
2. перех. Робити теплим, гарячим; нагрівати. Сивий дід гріє свою бороду біля вогню і слухає розмову вітру (Коцюб., І, 1955, 386); Тайо помагав сестрі гріти воду (Трубл., І, 1955, 281); Здобувши електричний струм, пустив [Микита] його.. гріти парники й освітлювати село (Ю. Янов., II, 1954, 157).
◊ Грі́ти ру́ки — наживатися нечесно, незаконно. Гріли руки пишні дуки Побіля народу (Черн., Поезії, 1959, 267); Грі́ти чуби́ (чу́ба, чупри́ну) — докладати великих зусиль у якій-небудь роботі; старанно працювати. — Колись ми з тобою найбільше гріли чуби над добором насіння, а тепер нам випадає ширше думати над мічурінським вихованням рослин (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 303).
3. перех., перен. Приносити радість, задоволення, натхнення. — Мені якось легше стає на душі коло добрих та прихильних людей, неначе їх слово мене гріє (Н.-Лев., IV, 1956, 311); Гріє нас далеке трепетання Вогника серед гірських узбіч… (Рильський, III, 1961, 45).
4. неперех., по чому, об що, у що, розм. Стукати, бити з великою силою. Ті, що сиділи у перших рядах, не тільки аплодували, а й гріли чобітьми в підлогу (Кучер, Трудна любов, 1960, 463).
5. перех. і без додатка, перен., розм. Виносити громадський осуд; ганьбити. За все гарне народ скаже молоді спасибі. А от за непотрібну, шкідливу необережність ми грітимемо (Ю. Янов., І, 1954, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 170.