ГРЯ́КНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до гря́кати. Вийшов [піп] із хати і так грякнув дверима, що аж глина посипалась з стелі (Стор., І, 1957, 158); Десь неподалеку в степу грякнув грім (Головко, І, 1957, 428).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 185.

Гря́кнути, ну, неш, гл.

1) = Грюкнути. Стукнули, грякнули, мов в великий дзвін. Чуб. ІІІ. 278. Стукни, грякни копитами у ворота. Чуб. V. 943.

2) Упасть съ грохотомь, стукомъ. Циган як одрубав гіляку, так і гракнув (з дерева) об землю зо всієї сили. Рудч. Ск. II. 182.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 334.