ГРЯ́КАННЯ, я, с.. розм. Дія за знач. гря́кати і звуки, утворювані цією дією. Ніхто з них уже не звертає уваги на снаряди, що грякають поблизу на узліссі, немов це грякання зовсім пусте (Гончар, 1, 1954, 328).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 185.