ГРЯЗЬ, і, ж.
1. тільки одн. Розм’якла від води земля, грунт. — Ось тобі! — крикнула Мотря і почала хапать рукою з калюжі грязь і кидати на Мелащину хату (Н.-Лев., II, 1956, 359); Спітнілі, заляпані гряззю і з пудами грязюки на чоботях важко ступають бійці поряд своїх гармат (Головко, І, 1957, 281).
∆ Дефекаці́йна грязь — відходи цукробурякового виробництва, признач. для вапнування кислих грунтів. Широко використовуємо ми й таке високоефективне добриво, як дефекаційна грязь (Наука… 6, 1956, 27).
◊ Витяга́ти (ви́тягти) з грязі́ кого — допомагати кому-небудь позбутися принизливого становища, злиднів і т. ін. — Я, дурна, жалувала, що нею всі нехтували, — так їй і треба було, пройдисвітці! Я ж її за вуха з грязі витягла, в люди вивела!.. (Л. Укр., III, 1952, 540); Зато́птувати (затопта́ти) в грязь див. зато́птувати.
2. тільки одн. Бруд, порох у приміщенні, на одежі і т ін Кругом хат скрізь смітник, скрізь грязь, купки гною (Н.-Лев., І, 1956, 50); В хатах тісно, .. грязь, дихати нічим, нездорово (Коцюб., 1, 1955, 298).
3. тільки мн. Намул морів або озер, що використовується як лікувальний засіб. Лікувальні грязі на лиманах і море дали змогу зробити Одесу одним із курортних центрів (Кучер, Чорноморці, 1956, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 185.