ГРЯ́ДКА, и, ж. Оброблена, підготовлена для вирощування городніх культур земля. З лівого боку чорніли грядки та невеличкий молодий вишник (Мирний, II, 1954, 166); // Земля, признач. для вирощування городніх культур. Мати щороку наймала грядку на городину (Вас., Незібр. тв., 1941, 157); Весна! Господині копають грядки (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 108); // чого. Смуга землі, на якій ростуть городні культури, квіти. На городі, поміж грядками буряків, моркви й усякої городини, вилися доріжки (Н.-Лев., III, 1956, 232); Вони в одному дворі знайшли грядку самосійних квітів і несли своїй Талі величезного осіннього букета (Ю. Янов., II, 1954, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 184.

Гря́дка, ки, ж.

1) Гряда, грядка. Сидить як морква в грядці. Ном. № 10957. Угор. Ум. Гря́дочка. Чуб. ІІІ. 121.

2) = Гряда 2. МУЕ. III. 47.

3) = Гряда 4. Шух. І. 97, 98.

4) Рядъ сноповъ положенныхъ для обмолачиванія. А ну, — каже, — молоти, небоже, скоріш!… І стане у грядки, і вже так було почне вимахувать ціпом. Сим. 198.

5) Сягну́ти в чужу́ гря́дку. Сойтись съ чужой женой. Вх. Зн. 68.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 334.