ГРУ́ЗЬКО.
1. розм., рідко. Присл. до грузьки́й 2. Колісник уклонився усім і, грузько ступаючи, пішов через хати (Мирний, ІII, 1954, 146); Він з байдужим виглядом знизав плечима й грузько всівся на канапу (Панч, Синів.., 1959, 7).
2. у знач. присудк. сл. Про стан, коли можна загрузнути. [Лев:] Тут не можна зайти по рибу. Мулко вельми, грузько (Л. Укр., III, 1952, 193); В низинах після зливи було грузько (Донч., II, 1956, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 181.