ГРУ́ДЕНЬ, дня, ч. Назва дванадцятого місяця календарного року. В листопаді і в грудні мене не було у Львові (Фр., І, 1955, 35); І от настав грудень, і випав перший сніжок (Мик., II, 1957, 477).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 2. — С. 179.
Гру́день, дня, м. Ноябрь. Употребляется въ этомъ значеніи издавна. Поидоша…. на колѣхъ, а по грудну пути, бѣ бо тогда м-ць грудень, рекше ноябрь. Пoвѣсть врем. лѣтъ: 6605 г. Срезневскій. Матер. для слов. І. 600. То-же въ новѣйшее время: Левч.; Гацц. Абетка, 97; Уманець, Словарь рос.-укр.; Тимч. Р.-м. слов. Съ тѣмъ-же значеніемъ у гуцуловъ. Желех. Тоже въ новѣйшихъ календаряхъ: «Рідн. Краю» на 1907, «Просвіти» на 1908, «Промінь» на 1908. Въ галицкихъ календаряхъ: декабрь. Желех.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 1. — С. 332.
гру́день — назва дванадцятого місяця календарного року; у народі ще називали мостови́к, стужа́йло, вітрози́м, зи́мник, лютові́й, хму́рень, перший місяць зими; за погодою в грудні передбачали, яким буде урожай влітку, якою буде зима й весна, а також літо, — «грудень холодний та сніжний — хліб буде буйний та пишний», «як у грудні випадуть великі сніги, то буде літо плодородне», «як грудень м’який, то зима буде тверда», «як грудень тримає студінь, то весна не за горами», «як у грудні сніг заляже, то в серпні жито виляже», «якщо сухий грудень буває, то суха весна і сухе літо довго потриває»; на цей місяць припадає зимове сонцестояння — народини молодого Божича-Сонця; на свято Рода примовляють: «Хай все добре народжується!»; день починає збільшуватися — спочатку на «горобиний скік», потім на «заячий скік»; снігурі — вісники суворої зими. Грудень рік кінчає, а зиму починає (приказка); Рихтуйтеся, люди, бо іде грудень (приказка); У грудні тепло, як за лихим паном (приказка); Прийшов грудень, приніс студінь (приказка).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 159.