ГРУБІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. Ставати, робитися грубим (у 1, 2, 4, 5 знач.). Вона зараз, як віддалася, то й почала грубіти (Вовчок, VI, 1956, 251); Хай знає [Віталик], що всю зиму ці чоботи міситимуть тут багнюку, обличчя червонітиме на стужі та на дощах, що руки її грубітимуть та тріскатимуться в роботі (Гончар, Тронка, 1963, 326).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 178.