ГРУ́БІСТЬ, бості, ж.

1. Абстр. ім. до гру́бий 1, 4-6. Я обертав його [олівець] гранками сюди й туди, старався вгадати його грубість, відновити перед своїми очима його стать (Фр., І, 1955, 238); Горпина.. з удаваною грубістю кидала на стіл мідні тарілки й миски (Тулуб, Людолови, І, 1957, 291); — А що вам таке? — І, щоб пом’якшити трохи грубість свого запитання, додав[Грицько]: — Це, як за кожного так переживати… (Головко, II, 1957, 558).

2. Грубе слово, грубий вчинок і т. ін. — А, власне, чим я рискую? Ну, ще одну грубість почую від вас (Головко, II, 1957, 558).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 178.