ГРО́НО, а, с. Скупчення плодів або квітів на одній гілці; китиця. Він спинився біля куща і зірвав укрите синім пилом темне гроно винограду (Досв., Вибр., 1959, 431); Під вікнами Волиної квартири.. повісив свої грона бузок (Ю. Янов., II, 1954, 88); * Образно. І кличе синява жадана, І хоче гроно птиць ясне Догнати тінь аероплана (Рильський, І, 1956, 342); * У порівн. А кучері були, мов грона рясні (Л. Укр., І, 1951, 285).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 176.

Гро́но, на, с. Виноградная кисть, гроздь. К. Псал. 187. Ум. Гро́ночко. Ви, гроночки, не гронітеся. Мет. 176.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 330.

гро́но (зменшене — гро́ночко) = кі́м’ях — скупчення плодів або кві­тів на одній гілці (про неї кажуть — «загронилася»); китиця. Гроно винограду; Гроно бузку; Ви, гроночки, не горнітеся (А. Метлинський); Звисають на дахи Вишень червоні кім’яхи (І. Муратов).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 158-159.