ГРОМОВЕ́РЖЕЦЬ, жця, ч., поет. Той, хто кидає, вергає громи; в античній міфології — епітет Зевса (Юпітера). У старогрецьких легендах говориться, що громовержець Зевс у своєму гніві кидає вогненні стріли (Нариси розв. прикл. електр.., 1957, 5); // перен., жарт. Про грізну, сувору людину. Жан сидів спокійно і, всміхаючись, говорив далі: — Ну, що, вже громовержець успокоївся [заспокоївся]? (Фр., І, 1955, 323).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 176.