ГРОМИ́ТИ, громлю́, громи́ш; мн. гро́млять; недок., перех.

1. Руйнувати, розбивати, знищувати що-небудь. Востаннє перед цим Яресько бачив Наталку років за два тому в Асканії, коли було скинуто царя і навколишні села прийшли громити головний маєток (Гончар, Таврія.., 1957, 319); Десятки невеличких банд Мишки Япончика розсипалися по місту і почали громити та грабувати крамниці, склади і гамазеї (Смолич, V, 1959, 780).

2.Завдавати поразки, бити. У численних битвах болгари незмінно громили війська ромеїв (Скл., Святослав, 1959, 206); — Щоб добре ворога громить, для кожного випадку боєць і зброя кожну мить повинні буть в порядку (Гонч., Вибр., 1959, 147).

3. перен. Виступати з гострими нападками на когось, викривати кого-небудь. [Барабаш:] Чому на партконференції, коли мене громили, так… ви й слова не сказали про друга (Корн., Чому посміх, зорі, 1958, 62); Він [Артем] був непримиримий до меншовиків, громив їх скрізь, де тільки можна (Шер., Перші загони, 1939, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 175.