ГРОМИ́ЛО, а, ч. Той, хто громить що-небудь, катує когось, здійснює погроми, чинить звірства. Гітлер, вбивця і громило, Налетів війни конем… Та радянська дужа сила Так ударила вогнем, Що прийшлось на битій шкапі Гаду ноги волокти (С. Ол., Вибр., 1957, 374).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 175.