ГРОБОВИ́Й, а́, е́.
1. Стос. до гробу (у 1 знач.). Усе місто .. нагадувало ті картини, де бувають намальовані східні міста з своїми руїнами, з гробовищами, гробовими пам’ятниками (Н.-Лев., І, 1956, 53); Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь! Тобі ж кладу я дошку гробову. Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу (Тич., II, 1957, 162).
2. перен. Такий, як у гробу. Гробова пітьма в спальні ..збільшувала її тривогу (Фр., VII, 1951, 8); Над майданом, над головами принишклого натовпу, залягла тяжка гробова тиша (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 245).
◊ Гробови́й го́лос — глухий, похмурий голос. Хіба не сміялися студенти, коли цей останній [професор Черкавський] починав читати страшним гробовим голосом з старих, обтріпаних зошитів (Кол., Терен.., 1959, 159); До гробово́ї до́шки — до кінця віку, до смерті. Мати ще й донині плаче, а мене й до гробової дошки не перестане серце боліти (Фр., І, 1955, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 172.