ГРО́БИТИ, блю, биш; мн. гро́блять; недок., перех., розм. Завдавати великого лиха, призводити до загибелі; губити. — Отакі, як Перегуда, нас тільки й гроблять! — кинув Микола (Кучер, Прощай.., 1957, 151); [Кіндрат:] Вибачай, Павле, нема у нас порядку. Штурмуємо — шахту гробимо (Корн., II, 1955, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 172.