ГРИ́МНУТИ1, ну, неш, док. 1. неперех. Однокр. до гри́мати. Розсердився старий, гримнув дверима, пішов (Коцюб., І, 1955, 302); Дід Опанас.. увірвав пісню, гримнувши двома кулаками об стіл (Вас., II, 1959, 524); Надворі гримнули гармати, і Крайнюк схопився (Кучер, Голод, 1961, 79); — Май, Онуфрію, совість! — гримнула на нього Петрівна. — Бачиш, що у чоловіка тільки сама душа залишилася (Стельмах, І, 1962, 172).
2. перех., розм. Ударити з силою. В сій же хвилі він чоботом гримнув пса в бік (Стеф., Вибр., 1949, 195).
3. неперех., ким, чим, розм. Кинути з силою кого-, що-небудь. Зірвав [татарин] з голови шапку і гримнув нею об землю (Коцюб., II, 1955, 153); Старий Штефанчук відчув, що хтось ним гримнув об землю (Ю. Янов., І, 1954, 122).
4. неперех., розм. Важко, з шумом упасти, звалитися куди-небудь. Урвалася линва, а Іван гримнув аж на дно (Фр., І, 1955, 109); Голуб підставив ногу, і вищий [солдат] гримнув з усієї сили на землю (Кучер, Чорноморці, 1956, 170).
ГРИ́МНУТИ2, ну, неш, док. Однокр. до гримі́ти 1. Гучно гримнула музика, загриміли стільці (Панч, II, 1956, 96); Тимофій вискочив на берег, і в цей час лунко гримнув постріл (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 209); // безос. Гримнуло ближче, немов звалив хтось на поміст деревину, загуркотіло й покотилось у небі (Вас., І, 1959, 123); * Образно. Ось — в Люксембурзі гримнула загальна забастовка (Тич., III, 1957, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 168.