ГРИМКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм. Підсил. до гримі́ти 1. Спершу, коли Христя чула його голос, що гримкотів аж під високою банею, її душа.. дрібно тремтіла сполоханою пташкою (Речм., Весн. грози, 1961, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 168.