ГРИ́ВНЯ, і, ж.

1. У стародавній Русі — срібний злиток вагою близько фунта, який служив основною грошовою одиницею.

2. заст. Мідна монета в три, а в деяких місцях — у дві з половиною копійки. Не хоче, як старець гривні (Укр.. присл.., 1955, 305); — Я людина бідна; в мене не то що сотні карбованців нема, в мене ледве зайва гривня знайдеться (Н.-Лев., І, 1956, 471).

3. заст., рідко. Те саме, що гри́веник. Став він виводити стрічку по стрічці, списуючи копії; став одбирати спершу по десять гривень, далі по двадцять, а через рік дійшов до трьох рублів (Мирний, II, 1954, 262).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 166.

Гри́вня, ні, ж.

1) Мѣдная монета въ 3 к., въ иныхъ мѣстностяхъ 2 1/2 коп. О. 1861. XI. 109; 1862. IV. 94. Став у брамі з мішком грошей і усім дав по гривні. Рудч. Ск. II. 163. Сказав на гривню правди. Ном. №6900.

2) — золота́. Червонецъ? Обдарована Марусенька гривнями золотими, талярами битими. Лукаш. 153. Ум. Гри́венька. Наш пан дав по гривеньці, пані п’ятака. Чуб. III. 242. Ув. Гривня́ка. Г. Арт. (О. 1861. ІІІ. 112). Ентелові ж дав на кабаку трохи не цілую гривняку. Котл. Ен. II. 24.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 325.

гри́вня = гри́вна —

1) стародавня нашийна прикраса з коштовних металів, згодом одиниця ваги (пів­фунта), яка водночас правила й за монету; гривна (гривня-монета) була золота й срібна (остання ва­жила подвійно); золота ділилася на 72 золотники в Києві (на 96 — у Новгороді); за неї платили 56 дукатів; згодом грошовою одиницею стала гривня кун; з часом одна зо­лота гривня коштувала 50 гривень кун, а одна срібна — 7 ½ гривень кун; Українська Центральна Рада відновила гривню як грошову оди­ницю; вона дорівнювала 50 гро­шам, тобто півкарбованця;

2) тіль­ки гри́вня — грошова одиниця су­часної України.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 155.