ГРИ́ВА, и, ж.
1. Довге волосся на шиї і хребті деяких тварин. Мій кінь вороний так, як хмара, літає.. І шовкова грива по вітрові має (Бор., Тв., 1957, 74); Велика, тепер темна, а не сива шевелюра його нагадує левову гриву (Собко, Срібний корабель, 1961, 70); * Образно. Над довгим рядом вагонів повисла кучерява грива диму (Чендей, Поєдинок, 1962, 18); * У порівн.Чуб, як грива на вороному коні, розчісується на льоту вітром (Кос., Новели, 1962, 9); // Про густе довге волосся людини. До неї приступив з свічкою пан Прушинський.., широкоплечий, з великою головою, з цілою гривою міцного волосся на голові (Н.-Лев., II, 1956, 57); Схопилася [Назіра-хон], труснула гривою розплетених кіс (Ле, Міжгір’я, 1953, 228).
◊ [1] у хвіст і [в] гри́ву — на повну силу, дуже сильно. За Країну Рад щасливу бийте фашистів в хвіст і гриву! (Укр.. присл.., 1955, 409).
2. Довгасте підвищення; гірське пасмо. На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс (Н.-Лев., II, 1956, 263); Поряд з піщаними гривами і горбами тут [у заплавних луках] зустрічається багато озер (Колг. Укр., 8, 1959, 27).
3. Смуга трави, хлібних рослин, що залишається нескошеною. В бригаді подбали, щоб не допустити втрат. Вручну обкошували кути поля, де жатки звичайно лишають гриви (Рад. Укр., 16.XII 1962, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 165.