ГРИБ, а́, ч.

1. Нижча безхлорофільна рослина, що має форму шапки, надітої на ніжку, і розмножується головним чином спорами. Ой, дівчина по гриби ходила, В зеленому гаю заблудила (Чуб., V, 1874, 160); Вона [комісія] констатувала, що головну поживу шахтарів становлять гриби й корінці (Кулик, Записки консула, 1958, 127); * Образно. В штаті Нью-Мехіко здійнявся в небо велетенський димовий гриб і пекельно-червоний зблиск першого атомного вибуху осяяв піски (Загреб., Європа. Захід, 1960, 172); * У порівн. Дві хатинки причаїлися на лісовій галявині, наче якісь чудернацькі гриби (Донч., II, 1956, 67).

◊ Рости́ (вироста́ти, схо́дити, виника́ти і т. ін.і як (на́че, нена́че і т. ін.) гриби́ [пі́сля дощу́]-появлятися швидко й у великій кількості. Невеличкі хатки кругом дворища неначе гриби виростали (Мирний, IV, 1955, 205); Товариства виникали тоді по селах буквально як гриби після дощу (Минко, Моя Минківка, 1962, 102).

2. перев. мн., біол. Нижчі спорові рослини — паразити рослинних, рідше тваринних організмів. Збудником хвороб зернобобових культур можуть бути гриби, бактерії і віруси (Зерн. боб. культ., 1956, 202); 3 літератури відомо про численні гриби, які уражають зерно (Мікр. ж., XIII, 4, 1951, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 165.

Гриб, ба́, м.

1) Грибъ. Ні риба, ні м’ясо, а щось наче гриб. Ном. 7615. Щасливому по гриби ходити. Ном.

2) Бѣлый грибъ. Лохв. у. Ум. Грибо́к, грибо́чок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 325.

гриб (зменшено-пестливі — гри­бо́к, грибо́чок) — нижча безхлоро­фільна рослина, що має форму шапинки, надітої на ніжку, і роз­множується головним чином спо­рами; у загадці: «У лузі, у трапезі стоїть німець на одній нозі»; у народі — на противагу будь-яким ін­шим грибам також білий гриб, бо­ровик; співають, жартуючи: «Дід пішов по гриби, баба по опеньки, дід свої посушив, бабині сирень­кі!»; символізує духовну інертність («Сидить, як гриб»), маловартісність («Багато грибів, а мало хліба», «Коли б гриби добра річ була, то вовк би їх у лісі їв»); про здорових дітей і разом з тим про борги ка­жуть: «Ростуть, як гриби по дощі»; стари́й гриб — символ немічності(«Старий гриб, що його хробаки розточили»); про вчасність чогось зауважують: «Тоді по гриби ходять, як вони родять», пор.у коломийці: «Не тепер, не тепер по гриби ходи­ти, Восени, восени, як будуть ро­дити»; збирання грибів не проста річ, їх треба вміти знаходити («Де знайдеш одного гриба, шукай там і другого») і просто мати щастя («Щасливому по гриби ходити»); об’єкт каламбуру: «Е, якби та якби та виросли на голові гриби, то був би город». Ой дівчина по гриби хо­дила, В зеленому гаю заблудила (піс­ня); їж борщ з грибами, держи язик за зубами (прислів’я); Як гриби піс­ля дощу (швидко і у великій кіль­кості); Ні риба, ні м’ясо, а щось наче гриб (М. Номис); Я шукала ягідок, грибків (Леся Українка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 155.