ГРАЧ, а́, ч.
1. Учасник якої-небудь гри. Ляпали карти грачів, блищав мідний казан з чорної печі (Коцюб., II, 1955, 147); // Той, хто любить грати в яку-небудь гру, знавець якоїсь гри. — Мабуть, не прийдесь [прийдеться] вам уздріти Таких грачів, як в давній час! (Фр., X, 1954, 268).
2. рідко. Людина, що грає на якому-небудь музичному інструменті. Віола стогне під лучком … Схиливсь над нею юнак-грач І слуха [слухає] струн таємний плач… (Щог., Поезії, 1958, 286).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 161.